Персональний сайт
вихователя дитячого садка 
Піскунової  Любові  Вікторівни

Більша частина населення вже давно стала сприймати себе частиною міста,  відчуваючи   в природі тільки в сезон відпусток, свят та пікніків. Але насолоджуючись щосекунди    благами природи, ми навіть не замислюємось, що є її частиною.  Ми напряму залежимо від природи, але цілеспрямовано  винищуємо її, навіть не усвідомлюючи своєї злочинної діяльності.                                                                                                      

         Мене хвилює екологічна проблема нашої планети. Я живу в приміській зоні м. Харкова. Дуже люблю природу.   Боляче дивитись на звалища сміття із щурами по краю лісу. Гинуть дерева навкруги лісового озера, яке нещодавно було перлиною нашої місцевості. Тепер воно перетворюється на болото. Засмічені джерела, затоплені чагарники по краю озера. Все гниє і гине. Людиною прокладена асфальтована дорога до цього, колись райського, місця. Поїхали відпочиваючі. І скільки сміття тепер лишається після них!

        Давно, ще будучи старшою школяркою, ми з друзями ходили по лісі біля озера, збирали це сміття (що спалювали,  що закопували). Але ж неможливо прибрати все зайве в лісі. Треба навчити людей не залишати його там. І починати, я вважаю, треба з малят.

        Дитинство – радісна пора відкриттів. В процесі ознайомлення з природою і оточуючою дійсністю маленька людина вчиться говорити, рахувати, малювати, мислити, спілкуватись, освоювати норми соціальної та екологічної етики. Виходить, що знання про оточуючий світ – це основа всіх наук.    

      Зараз вже нікого не треба переконувати в тому, наскільки важливе екологічне виховання. Тема дуже актуальна. Тому я і вирішила виховувати у малюків правильне поводження з природою. Разом з дітьми відкриваємо дивний світ природи, знаходимо зв’язок людини з нею.

      Працювати над екологічним вихованням дошкільнят я почала в 1999 році. Спочатку склала програму, написала до неї конспекти  занять. В ході праці придумувала розваги для малят та дорослих, збирала екологічні вірші, казочки тощо. В своїй роботі я виділяю декілька напрямків: ознайомлення дітей з явищами пристосування тварин і рослин до середовища мешкання; ознайомлення із взаємозв’язками живих організмів (ланцюжки харчування), а також із взаємодією людини з природою – її забрудненням, охороною.     

     Почала свою роботу з того, що організувала в групі куточок природи, де мешкають рибки у великому акваріумі, який оздоблювали разом з дітьми; жив хом’ячок в клітці та шиншила Жора, живе папуга. В куточку багато кімнатних рослин.

Заздалегідь зацікавлюю дітей об'єктом. Моє захоплення, яке виявляється в емоційній розповіді, передається дітям. Ефективним прийомом є розглядання окремих час­тин об'єкта, плодів тощо. Можна попередньо послухати кри­ки тварин, які долинають з іншої кімнати або записані на флешку. Працюючи зі старшою віковою групою, наочні прийоми доповнюю словесними: відгадати загадку, розпо­вісти цікавий випадок з власного досвіду про спілкування з тваринами. Очікування, сповнене загадковістю, приємними пе­реживаннями від зустрічі з незвичайним, сприяє концентрації уваги на об'єкті природи.  Створюю умови для вільного виявлення по­зитивних емоцій та активізування тих дітей, які залишаються байдужими. Можна запропонувати їм погладити тварину чи погодувати її.

Почуття дітей нестійкі, і легко змінюються під впливом авторитетних дорослих. Особливо слід враховувати те, що дошкільники легко відрізняють правдиве і щире від фальші й лукавства. Почуття яскраво проявляються в мові. Один з дієвих чинників мови — її емоційне забарвлення, завдяки якому передаються різні емоційні стани (лагідність, тривожність, співчуття). Емо­ційно забарвлена мова дорослого викликає в дітей відповідні переживання, виражає ставлення до природи, є зразком для наслідування, особливо меншими дітьми. Під час спостере­жень важливо спонукати дітей не лише повторювати слова, а й інтонацію голосу.

Емоційні висловлювання дітей щодо ставлення до рослин і тварин, допомагають їм перебороти скутість своїх почуттів, сприяють емоційним переживанням та їх усвідомленню. Лагідна форма звертання до живих істот стає звичною для дітей.

      Важливе значення має практична діяльність. Діти самостійно доглядали Хомку (хом’ячка): годували його, випускали погуляти, раз на три дні змінювали тирсу в клітці. Ця робота дітям дуже подобалась. Вони, навіть, сварились інколи за право доглядати  Хомку.     Дуже подобається моїм вихованцям спостерігати за рибками. Старші-чергові ніколи не забувають погодувати риб, додати води в акваріум. Малята кожного ранку нагадують про те, що пора годувати риб, та пропонують свою допомогу. Папуга Ксюша є повноцінним членом нашого колективу. Вона вільно літає груповою кімнатою, сідає на столи до дітей. Годують і чистять клітку також чергові. Дітям подобається розмовляти з папужкою, а коли пташка сідає на дитячу долоньку, щастя переповнює малюка.

         Діти в групі також опікуються кімнатними рослинами, визначають зміни, які відбуваються з ними за певний час. Чергові зволожують та підпушують землю в горщиках, витирають листочки від пилу. Оскільки приходиться робити це доволі часто, діти знають правила догляду і  засвоюють певні знання.

     Робота по догляду за рослинами не обмежується роботою в куточку природи. На ділянці  для прогулянок ми посадили молоді дерева, кущі. Восени діти допомагають обкопувати їх, взимку підкидати під деревця сніг, щоб деревам було тепліше. Під нашим доглядом ще є клумба, де ми разом висаджуємо квіти весною та доглядаємо за ними влітку: вириваємо бур’яни, поливаємо, підпушуємо землю.  Приємно бачити, що діти працюють із задоволенням. 

 Дошкільники ставлять безліч запитань. Жодне з них не повинно залишитися без відповіді. Але пояснювати слід лише те, що дитина не здатна зрозуміти сама. Пояснення має бути коротким. Говорити треба тільки про те, що дитина безпосередньо сприймає.

Для знайомства дітей з новими, невідомими їм об'єктами, проводжу цілеспрямовані спостереження. Кількість об'єктів не повинна бути великою. Для малюків трьох-чотирьох років їх кількість може обмежуватися одним-двома, а для старших дошкільників — трьома-чотирма. Емоційне сприймання об'єкта чи явища природи підси­лить поетичне слово. Дорослий може розповісти невеликого віршика, заспівати пісню, загадати загадку

Майже щодня ми бачимо одні й ті самі об'єкти природи. Тому доцільно спрямувати увагу дитини на довготривалі спо­стереження за розвитком рослин, їх змінами в різні пори року, поведінкою птахів. Для цього обираємо з дітьми дерево, яке росте біля будинку, квіти на клумбі і т. ін. Час від часу зупиняйте­ся біля них на кілька хвилин, аби діти подумали, що змінило­ся в стані рослин весняної чи осінньої пори.                                                                                      

        Перед вікном групи вивішуємо годівничку для птахів. Спостерігаючи за ними, відгадуючи загадки, діти більше отримують знань про птахів, їхній зовнішній вигляд та поведінку, про те, чим вони живляться, а також, які з них зимують у нас, а які відлітають у теплі краї, який харч треба збирати для птахів влітку та восени і навіщо треба підгодовувати їх взимку. Разом з батьками діти піклуються про птахів, що мешкають поблизу  дитячого садка.   

        Естетичний розвиток пов’язаний з тим, що діти вчаться бачити красу в будь-яких дійсних проявах живого організму і насолоджуватись нею, розуміти красу природи, відображену в творах мистецтва (музиці, поезії, живопису і т.п.) і створювати її своїми руками.

      Дітей недоцільно знайомити з великим обсягом  інформації щодо стану екології. Намагання змусити перейматися проблемами навколишнього середовища часто-густо викликає у дітей по­чуття страху, безсилля, невіри в те, що людина здатна вряту­вати природу. Важливо виховати в кожного прагнення роби­ти хай найпростішу, але корисну справу, аби зберегти об'єкти довкілля.

       Крім всього вищезазначеного, я проводжу з дітьми своєї групи і екологічні заняття.  В середній групі екологічні заняття проводжу раз на місяць, а більш детально займаюсь з дітьми старшої групи.

Діти погано засвоюють те, що не має для них особистісного значення, не зачіпає їхні почуття. Отож важливо, щоб вони сприймали об'єкти природи як суб'єкти. Аби задіяти цей психологічний механізм, дотримуюсь таких умов, добираючи інформацію. По-перше, увагу дошкільнят спочатку привертаю до при­вабливих рослин і тварин. Наприклад, формуючи уявлення про комах, детальніше ознайомлюю дітей з жуком-сонечком, метеликом, джмелем, бджолою, а вже згодом — з тлею, коло­радським жуком, мухою тощо. З птахів доцільно передусім показати і розповісти про синичку, шпака, ластівку. Про во­рону, шуліку тощо діти дізнаються дещо пізніше.  По-друге, ознайомлюючи з об'єктами природи, до­тримуюсь умови індивідуальності. Її суть полягає у тому, що краще формувати уявлення про конкретну рослину або тварину, а не про певний вид чи клас. Так, пташці можна дати ім'я і поговорити про її зовнішній вигляд, особливості поведінки, труднощі, з якими вона стикається.  Таке «суб'єктне ставлення» доцільно сформувати до беріз­ки, каштана, яблуньки, які ростуть поряд. Спостереження за сезонними змінами, що відбуваються з ними, доповнені інфор­мацією дорослого, перетворять процес взаємодії на спілкуван­ня. Листочки берізки не просто шелестітимуть, а «розповіда­тимуть» дитині про свої труднощі і радощі. По-третє, пізнавальний інтерес активізується завдяки про­веденню паралелей з люди­ною. Іншими словами, розглядаючи особливості поведінки тварин, акцентуємо на тому, що вони схожі з людськими: тур­бота про влаштування гнізда, догляд за дитинчатами тощо. Потреба живих істот зберігати певні умови для свого життя стає дітям ближчою, коли порівнюється з потребою людини в диханні, їжі, воді, світлі, волі, безпеці.  Наприклад, розповідаю­чи про дихання живих істот, пропоную дітям за­тулити на короткий час ніс і рот. Брак повітря відчувається дуже гостро. Так само почуваються і рибки в забрудненому акваріумі, комашка в закритій коробочці тощо.      

Морально-ціннісне ставлення до природи передбачає фор­мування способів моральної поведінки і діяльності дітей, вміння керуватися етичними уявленнями в конкретних учин­ках. За даними психологічних досліджень, людина запам'я­товує 10% того, що вона чує, до 50% того, що бачить, і майже 90% того, що робить.

       З метою подальшого розширення природничих знань дошкільнят у повсякденні проводжу спостереження–бесіди: «Сонце, повітря і вода – наші друзі», «Прикметі вір, але й перевір» та інші. Важливе місце в екологічному вихованні відвожу дослідницько-пошуковій роботі. Причому намагаюся не давати одразу відповідь на питання, яке постає, а пропоную дітям самим віднайти її.  Малятам цікаво розв’язувати проблемні мовно-логічні задачі екологічної тематики. Це збуджує пізнавальну активність, викликає справжній інтерес до довкілля. Наприклад : «Чому дерева білі?», «Де сніжинки?, «Коли це буває?», «Хто швидше плаває – качка чи курка?»…

Успіх виховної роботи з дітьми великою мірою залежить від того, наскільки вимоги вихователя підтримуються в сім'ї.  Спочатку батьки без особливого задоволення сприймали мою роботу з екологічного виховання, тому що діти починали робити їм зауваження: не можна палити вогнища (дим забруднює повітря), не можна користуватись дезодорантами ( від них в атмосфері з’являються озонові дірки), не можна розкидати целофанові пакети ( вони не перегнивають і забруднюють грунт), не можна виливати брудну воду в річки і таке інше.   Тільки згодом батьки починають мене підтримувати. Це не просто, бо більшість вже звикла не прибирати сміття в лісі, розпалювати вогнище, не знімаючи верхнього шару грунту, кидати порожні пляшки у воду… Разом із  своїми дітьми дорослі вчаться правильній взаємодії з природою.  Я постійно наголошую на тому, що найціннішим у вихованні дитини є приклад своїх батьків.

      Більшість екологічних занять є між предметними: вони розвивають екологічні аспекти навчальних програм у розвитку мовлення, математики, зображувального мистецтва. Так пізнають мої вихованці норми екологічної етики.

       Я працюю у цьому напрямку вже більше 20 років. Можу засвідчити, що дітям дуже подобається брати участь у дослідницькій діяльності, користуватися навичками сприяння чистоті природного довкілля, доглядати тварин, які живуть у помешканні людини, допомагати диким тваринам, робити висновки про те, як людина впливає на природне довкілля. Дітвора з задоволенням бере посильну участь у природоохоронній діяльності.

       Радію, що моя праця не марна – вихованці та їхні батьки починають розуміти: доки на Землі цвістимуть сади, співатимуть птахи, тектимуть річки, наше життя на ній триватиме.  

    Дуже хотілося б, щоб моя робота знайшла своє продовження в школі, куди діти ідуть після садочка.

​