Значення спільних з дитиною розваг

Чи треба батькам брати участь у спонтанних іграх своїх дітей і в якій мірі

Думаєте, діти понад усе люблять цукерки? А ось і ні! Дітям найбільше подобаються веселощі й розваги! А найулюбленіші та найбільш пам’ятні для них ті моменти, коли у процесі пізнання світу та нових відкриттів їх супроводжують батьки. І здається, ніби саме вони є тими людьми, хто найкраще вміє грати з дітьми, а у грі їх завжди супроводжує щире задоволення. Проте буває зовсім не так. Незважаючи на те що батьки дуже люблять своїх дітей, іноді участь у веселощах їх утомлює і навіть сприймається як неприємна, тяжка повинність. Такі батьки часто залишаються один на один зі своєю проблемою, тому що, на їхню думку, визнання своїх похмурих думок може спричинити соціальне несхвалення. А деякі навіть заявляють прямо: «Я не люблю грати з дитиною», «Мені не хочеться, я змушую себе робити це». Є й такі батьки, які не знають, як це зробити або їм просто не вистачає цікавих ідей для спонтанної гри. У багатьох мам і тат веселощі асоціюються тільки з пустощами, до того ж вони переконані, що дитина може грати сама, тому що вміння веселитись і гратися для неї є чимось природним. Дійсно, що в цій забаві такого особливого? Що такого у щоденному будівництві пірамід з кубиків або складанні в котрий раз однієї й тієї самої головоломки? І навіщо це я повинен разом з дитиною викидати всі ці м'які іграшки з кошика на підлогу і при цьому сміятися досхочу, а іграшкові ведмедики разом з нами? Ці та інші питання батьків можуть свідчити про те, що найчастіше вони не знають, як веселитись разом з дітьми, не розуміють, чому слугують ці веселощі, ігри та спільне задоволення, а також можуть сумніватися в їхній цінності. Давайте подумаємо разом, як батьки сприймають такі розваги, чи не є вони для них нудними або... важкими. Далі про дві сторони медалі, тобто, з одного боку, про дітей, які охоче бавляться й веселяться з батьками, а з іншого – про батьків, які не хочуть веселитися зі своїми дітьми.

У перспективі розваги в родинному колі чи за межами оселі, улюблена лялька чи Lego – це найважливіший життєвий урок для дитини, тому що забава – це розвиток пізнавальної, емоційної та соціальної сфер. Саме через гру дитина має змогу безпечно пережити ті ситуації, які є для неї важкими, неприємними або незрозумілими. Крім того, розвага надає багато ідей для вирішення проблем, які в подальшому можна застосувати в житті. Це сфера, в якій можна тренуватись виробляти соціальну поведінку, принципи співпраці та всі навички, необхідні для ефективного функціонування у групі. Забава (розвага, гра) – це ще й покращення координації, фізичного розвитку та тренування концентрації уваги. У процесі веселощів формуються перші інтереси, а уважне спостереження, що супроводжує певну розвагу, дозволяє малятам зрозуміти світ і закони, що в ньому панують. Для дитини присутність дорослого – це наявність гіда, який покаже, як можна погратися з екскаватором, або запропонує нові цікаві ідеї. На диво, буває так, що дитині, яка залишилась наодинці з масою привабливих іграшок, буває нудно й сумно. Цей парадокс показує, що спільні розваги є чимось дуже важливим, і тільки в супроводі одного з батьків дитина може отримати відчуття близькості, радості й почуття безпеки. У свою чергу, для дорослих машинка або лялька мають кардинально інше значення, ніж для дитини, і сприймаються інакше: лялька – це лялька, а машинка – це машинка. Таке сприйняття може призвести до того, що небажання дорослого брати участь у грі буде лише зростати. Адже не кожний любить веселитися з іграшками. Для багатьох батьків така забава асоціюється з чимось несуттєвим і не надто корисним. Часто вони не усвідомлюють, наскільки важливу роль вона може відіграти. У зв'язку з цим у мами й тата весела спонтанна гра може асоціюватися з чимось незначним, безглуздими пустощами та виконанням неприродних ролей. Такий спосіб мислення відбирає в батьків унікальну можливість пізнати свою дитину – те, як вона сприймає й розуміє цей світ. Сучасні батьки – це люди, яких супроводжують безперервний поспіх, перевтома й високий рівень стресу. Швидкий темп життя, багато годин, проведених на роботі, призводять до того, що протягом тижня залишається дійсно мало часу на активне спілкування з дітьми. Якщо припустити, що батько (мати) витрачає вісім годин на день на роботу, то, коли він повернеться додому, у нього буде всього 3–4 години для спільного проведення часу з дитиною до того, як та піде спати. Крім того, у цей час батькам необхідно виконувати домашні обов'язки – прибирати, прати або готувати їжу. Накопичені протягом дня втома, розчарування, а також домашні обов'язки призводять до того, що батьки просто відмовляються бавитись і грати з дітьми. Їм не вистачає запалу, бажання та енергії, що призводить до того, що навіть веселощі сприймаються ними як виконання якихось надмірних повинностей. Важко після цього вимагати від них бажання бути активними супутниками спонтанних розваг та ігор з дитиною, тим більше, що весь час в їхніх головах рояться думки про майбутні справи по господарству. Батьки відзначають, що охоче сіли би зручніше і просто милувались, як діти чудово грають самі. Розповідаючи про свої веселощі з дітьми, батьки в основному найчастіше роблять акцент на дидактичній цінності й у зв'язку з цим частіше вибирають навчальні (освітні) ігри, читання книг або інші розваги, спрямовані на стимулювання розвитку дитини. Повагою в батьків користуються такі заняття, під час яких діти вивчають кольори, форми, цифри, літери тощо. А коли діти просто бавляться, то залишаються одні з іграшками, а батьки виступають лише в ролі спостерігачів і контролерів ситуації. З точки зору багатьох батьків розвага повинна сприяти головним чином інтелектуальному розвитку, розширенню знань, розвитку певних навичок і талантів. У зв'язку з цим вони часто сприймають спонтанні ігри як утрату часу й непродуктивну форму дитячої активності. Однак невимушені або тематичні розваги є джерелом знань про емоції та труднощі, пережиті дитиною. Крім того, вони є терапевтичною діяльністю: за допомогою машинок, ляльок або м’яких іграшок дитина має можливість продумати й озвучити свої проблеми, зняти напругу й негативні емоції. Трапляється, що батьки насторожено й ніяково зупиняються на порозі перед світом дитячої гри, наповненої чоловічками, динозаврами, феями та принцесами або іншими міфічними героями. Усе це може здатись їм неприродним, штучним і, що найгірше, вони можуть відчути, що дитина бачить відсутність у них гнучкості, відсутність цікавих ідей для вигадування діалогів і рольових ігор. Іноді батьки соромляться, що їм не вистачає творчості та спонтанності. Через це їм важко спуститись до рівня малюка й розбудити в собі дитину. Дорослі можуть відчувати внутрішній опір від того, що їхній малюк сам приймає рішення під час гри, тому що кожного дня вони очікують від дітей поведінки певного типу та виконання своїх указівок, а тут уся влада знаходиться в руках дитини. До того ж батьки бояться, чи зможуть бути рівними партнерами в розвагах, адже з фантазією й винахідливістю дітей конкурувати неможливо – вона не знає меж. Іноді під час спільної гри з дитиною можуть виникнути певні труднощі, причиною яких є особистий досвід батьків – колись у дитинстві вони завжди грали самі, а їхні батьки з різних причин не супроводжували їх у цьому занятті. Весь шарм і чарівність розваг і веселощів полягають у тому, що тут не діють жодні заздалегідь установлені правила та сценарії, а принцип один: запорука хорошої забави – це насамперед задоволення, яке отримують від неї як діти, так і батьки. Якщо мова йде про двостороннє задоволення, то виникає питання: як же зробити так, щоб батьки настільки захотіли брати участь у грі, наскільки їм не хочеться цього робити. Перш за все, для забави ви можете використовувати різні ситуації, предмети та ідеї. Повірте, батьки можуть робити спільно з дітьми так багато цікавих речей і так по-різному проводити час, що без зусиль зможуть вибрати для себе заняття, що їм найбільше до душі. Так, якщо хтось не любить веселитись у походах, а стрибки зі скакалкою є найстрашнішим кошмаром ще з часу навчання в початковій школі, то нехай спробує знайти такі сфери професійного або особистого життя, які зможе використовувати для спільних розваг з дитиною і навіть похвалитися своїми здібностями. Забавою може бути спільне приготування їжі, навчання їзди на велосипеді, ліплення із пластиліну, виготовлення чогось разом з дітьми або малювання фарбами. Кожний з нас володіє такими вміннями, реалізація яких приносить йому задоволення, і, крім того, ви можете перетворити їх на чудові розваги. Коли ми почнемо пригадувати, може виявитися, що надихнути на веселощі нас можуть багато ситуацій з повсякденного життя. У пошуках натхнення можна сісти і проаналізувати, що б нам хотілось робити насправді – можливо, це буде малювання, аплікація, збирання пазлів, а може, щось зовсім інше? Буває, що діти потребують просто присутності батьків, а не їх повної участі в іграх – діти почуваються в безпеці, коли під час розваги поруч з ними є людина, яка може відповісти на будь-яке запитання, похвалити побудовану оборонну споруду й підтримати дружньою розмовою. Забаву можна розглядати як повернення до дитячої спонтанності, творчості та щирих і в той же час простих емоцій. Можна сказати, що це повернення до свого власного внутрішнього світу. Часто в потоці щоденних справ та обов'язків ми забуваємо про це, а наш зовнішній «панцир», витканий із соціальної поваги й авторитетності, лише наростає, власне, як і втома. Це може призвести до того, що важко буде відкласти у сторону «повсякденне життя» й поринути у вир веселих забав з дитиною. Будь ласка, постарайтесь розбудити в собі власну внутрішню дитину, дозвольте собі хоча б на кілька миттєвостей вийти зі свого «панцира», щоби збагатити себе світом, повним радості, задоволення й близькості – світом забав і веселощів.